ЯК НАВЧИТИ ДІТЕЙ БУТИ ЩАСЛИВИМИ? ПРИТЧА.
Ось вона, найцінніша сімейна мудрість.
Одного разу йшов по дорозі старий мудрий чоловік, розглядав природу і милувався весняними яскравими фарбами. Тут він побачив чоловіка, який ніс на плечах неймовірно великий тягар. Було помітно, як у нього від такої тяжкості підкошуються ноги.
– Чому ти прирікаєш себе на такий тяжкий труд і страждання? – Запитав старець.
– Я страждаю для того, щоб мої онуки і діти були щасливими, – відповів бідолаха. – Мій прадід прирікав себе на тяжку працю заради діда, дід – заради батька, батько – заради мене, а я буду страждати заради щастя моїх дітей.
– А хтось у вашій родині був щасливим? – Поцікавився мудрий співрозмовник.
– Поки ще ні, але діти й онуки точно стануть щасливими! – Мрійливо промовив чоловік.
– На жаль, неписьменний не може навчити читати, а кріт ніколи не виховає орла! – Зітхнув старий мудрий чоловік. – Спершу потрібно навчитися самому бути щасливим, тільки тоді ти зможеш навчити щастю дітей. Це і буде твій найцінніший подарунок.
УРОК МЕТЕЛИКА. ПРИТЧА.
Одного разу в коконі з’явилася маленька щілина. Перехожий, який випадково проходив повз, довго стояв і спостерігав, як через цю маленьку щілину намагається вибратися метелик …
Минуло багато часу, метелик ніби залишив свої зусилля, а щілина залишалася такою ж маленькою. Здавалося, метелик зробив усе що міг, і що ні на що інше в нього не було більше сил …
Тоді перехожий вирішив допомогти метелику, він узяв складаний ножик і розрізав кокон. Метелик негайно вибрався. Але його тільце було слабким і немічним, його крила були прозорими і ледь рухалися.
Чоловік продовжував спостерігати, думаючи, що ось-ось крила метелика розправляться і зміцніють і він полетить. Але такого не сталося!
Залишок життя метелик волочив по землі своє слабке тільце, свої нерозправлені крила. Він так і не зміг полетіти…
А все тому, що чоловік, бажаючи йому допомогти, не розумів того, що зусилля для виходу через вузьку щілину кокона, необхідні метелику, щоб рідина з тіла перейшла в крила і щоб метелик зміг літати. Життя змушувало метелика з труднощами залишати цю оболонку, щоб він міг рости і розвиватися.
Іноді саме зусилля необхідні нам у житті. Якби ми могли жити, не зустрічаючись з труднощами, ми були б обділені. Ми не змогли б бути такими сильними, як зараз. Ми ніколи не змогли б літати.
Я просив сил … А життя дало мені труднощі, щоб зробити мене сильним.
Я просив мудрості … А життя дало мені проблеми для вирішення.
Я просив багатства … А життя дало мені мозок і м’язи, щоб я міг працювати.
Я просив можливість літати … А життя дало мені перешкоди, щоб я їх долав.
Я просив любові … А життя дало мені людей, яким я міг допомагати в їх проблемах.
Я просив благ … А життя дало мені можливості.
Я нічого не отримав з того, про що просив. Але я отримав все, що мені було потрібно.
ПРИТЧА О ЛЖИ
Пошли три мальчика в лес. В лесу грибы, ягоды, птицы. Загулялись мальчики. Не заметили, как день прошёл. Идут домой и боятся: «Попадёт нам дома!»
Вот остановились они на дороге и думают, что лучше: соврать или правду сказать?
— Я скажу, — говорит первый, — будто волк на меня напал в лесу. Испугается отец и не будет браниться.
— Я скажу, — говорит второй, — что дедушку встретил. Обрадуется мать и не будет бранить меня.
— А я правду скажу, — говорит третий. — Правду всегда легче сказать, потому что это правда и придумывать ничего не надо.
Вот разошлись они все по домам. Только сказал первый мальчик отцу про волка, глядь — лесник идёт.
— Нет, — говорит, — в этих местах волков.
Рассердился отец. За первую вину рассердился, а за ложь — вдвое.
Второй про деда рассказал, а дед тут как тут — в гости идёт. Узнала мать правду. За первую вину рассердилась, а за ложь — вдвое.
А третий мальчик как пришёл, так с порога во всём повинился. Пожурила его мама, да и простила.